Творчий пошук: Позаурочна робота

Літературно-музична компoзиція «Віру серця твого

пригортаєм до серця свого»

(будителю галицької землі у 200-і роковини)

Маркіян Шашкевич (1811-1843)

Поема «Марія» (сл. Т.Г. Шевченка, муз. Л. Чешерової)

(до кінця XIX ст. українці на Західній Україні називали себе давньою назвою «русини», а українську мову «руською»

Слово учителя:

“Руська мати нас родила,

Руська мати нас повила.

Руська мати нас любила:

Чому ж мова єй не мила?

Чом ся нев встидати маєм,

Чом чужую полюбляєм?..”

Прислухаймося, скільки любові до рідного краю, до материнської мови в тих словах! Скільки тривоги за них. Не лише давньої, тогочасної, а й тривоги, спрямованої до наших сучасників.

Поет у рясі -

(Скажете, незвично…)

І ладаном пропах,

І хрест на грудях,

Євангаліє на столі…

(Володимир Лучук)

У літопис національного відродження на західних землях України середини

XIX ст. золотими літерами вписане ім'я видатного письменника і громадсько-

культурного діяча, славного сина Галицької землі Маркіяна Шашкевича, 200-

річчя з дня народження якого сьогодні відзначаємо.

Народила його галицька земля(село Підлисся на Золочівщині Львівської області). Під гомін велета-дуба у садибі діда, а далі й батька - священиків зростав він у багатодітній родині. Мабуть, оті дуби й виколисали в ньому той могутній Маркіянів дух, якому виміру не було.Те рідне обійстя зоріло в душі усе життя…

Звучить пісня «Підлисся»

Початкову освіту здобув у дяківській школі в с. Білий Камінь; потім навчався в Золочівській німецькій школі, у Львівській та Бережанській гімназіях. Саме в цей період почав писати вірші. У Бережанській гімназії за вимовлене учнем русинське слово вішали на шию хлопському синові табличку. Щоб позбутися її, мусив хіба що донести на когось зі своїх товаришів. Тоді у душі гімназиста поступово визрівав протест проти національної асиміляції українського народу, розуміння його історичної долі та невичерпних духовних багатств. Тут формувалися його віра в силу освіти і добра,його покликання служити своєму народові.

Звучить пісня «Покликання»

У 1829 р, Маркіян Шашкевич відвідував філософський факультет Львівського університету і одночасно навчався в греко-католицькій духовній семінарії Львова. У семінарії здобували освіту діти священиків, чиновників, учителів( їм безоплатно надавалося житло, одяг і харчування). Приміщення семінарії, в якій мешкав і навчався Шашкевич було холодним, вологим і похмурим. Часто спалахували епідемії, семінаристи масово помирали, а Маркіян зі студентських

років захворів на сухоти. 21 лютого 1830 р. Шашкевича виключили із семінарії за порушення режиму і вільнодумство. Розгніваний батько відмовився від сина… Згодом згадка про отчу домівку виллється рядками вірша «Син любимому отцю».

На той час у Львові мешкав дядько по матері Захар Авдиковський, який влаштував Маркіяна переписувачем книг до галицького історика Дениса Зубрицького.

У ці роки Шашкевич активно займався самоосвітою: вивчив старослов'янську мову, студіював російську, польську, чеську, сербську, відвідував лекції в університеті. Вивчав усе, що стосується слов'янських культур.У жовтні 1833 р. Маркіян поновив навчання в семінарії.

У цьому ж році він разом з Іваном Вагилевичем і Яковом Головацьким організував гурток "Руська Трійця", що виступив на захист української літератури, проти ополячування населення Галичини. Маркіян Шашкевич і його побратими прагнули за допомогою власних українознавчих досліджень, літературної творчості й друкованого слова рідною мовою сприяти піднесенню освітнього рівня та пробудженню у галичан національної свідомості.

Вірш К. Малицької «В Маркіянові іменини»

Першим документально засвідченим виявом патріотичної праці гуртка Маркіяна Шашкевича була рукописна поетична збірка "Син Русі" (1833), яка своїм змістом заохочувала гуртківців до праці для добра народу.

Програмним став його вірш-заклик «Слово до чтителей руського язика».

Майбутній речник національного відродження мріяв, щоб народна мова стала літературною. Він підготував перший шкільний підручник українською мовою - “Читанка для діточок…” Тим словом “читанка” ми послуговуємося донині. Ця книжка фактично знаменувала народження нової української літератури для дітей. Вона спонукала осуджувати заздрість, лінь, пихатість, сварливість, неохайність,була покликана виховувати дітей у дусі любові й поваги до Бога, послуху і покори в стосунках з батьками і вчителями, життєвої стійкості, правдивості і шляхетності.

(на стінах розмістити «Коротенькі науки» Шашкевича).

М. Шашкевич «Пісеньки і грачки діточії»

Саме він, Маркіян, став на захист українського письма, виступив проти тих, хто хотів нав`язати нам латинський алфавіт. “Азбука і абецадло” - пристрасна брошура, яка порятувала українство в Галичині. “Коли б галичани в 30-их роках (ХІХ ст.) прийняли “абецадло”, пропала би руська індивідуальна народність, пропав би руський дух,”- констатував згодом Яків Головацький.

Неоціненна заслуга Маркіяна Шашкевича перед українським народом — видання альманаху "Русалка Дністрова", який справив сильне враження у слов'янському світі.

Укладачі альманаху відмовилися від старомодної книжної мови, замінивши її живою народною мовою. За словами І.Франка, збірка була "свого часу явищем наскрізь революційним". Вона стала визначною подією національного руху і поклала початок новій літературі на західноукраїнських землях.

М. Шашкевич «Туга за милою»

Видали «Русалку Дністрову» в Угорщині, але при перевезенні до Львова більшість примірників була конфіскована, а згодом знищена. Більшість - але не всі. А над видавцями альманаху почалося слідство, встановлено постійний нагляд поліції.

Та Маркіяна вже ніщо не могло ні злякати, ні звернути з обраного шляху, ні зупинити - тільки смерть. Душа повнилася єдиним покликом:

«Най свободоньки сонечко зблисне.

Ти не неволі син».

Звучить пісня(сл. М.Шашкевича, муз. Л. Чешерової «Чом козаче молоденький»)

Ідеї та діяльність Маркіяна Шашкевича і його побратимів мали значний

резонанс як в Галичині, так і поза її межами. Вони стимулювали утвердження

національної свідомості багатьох поколінь української інтелігенції й надихали її

на самовіддану працю на ниві національного відродження, окриляли творчість

багатьох українських письменників, художників, композиторів, учених та

здобули всенародне визнання.

Звучить пісня (сл. М. Шашкевича, муз. Л. Чешерової «До милоЇ»)

Портрет Маркіяна Шашкевича створив художник Іван Труш у 1911 р. - на основі фотографії сина Володимира і спогадів сучасників.

Маркіян був чоловіком середнього зросту, щуплий, але меткий, волосся мав ясно-русе, очі сині, тужні… Худощаве лице виражало тугу й болість. Сам був м`якого, доброго серця, в товаристві дотепний і забавний.

Лише коли заговорить за русьчину народність, тоді показується вона, вся сильна душа його, очі блиснули живістю і якимсь святим вотхновенням… Говорив сердечно, сильно переконував, бо “му з серця йшло”.

М. Шашкевич «Вірна».

Ще один надзвичайно важливий аспект "Руської Трійці" — царина історії народу. Її діячі надавали великого значення дослідженню, популяризації, науковому та художньому відтворенню його історичного минулого. Предметом їхнього особливого зацікавлення й мотивацією цілеспрямованої діяльності стали давні традиції політичного життя українського народу, насамперед княжої доби та часів Козацької держави.

Шашкевич із великим пієтетом висловлювався про Київ, Київську Русь, коли "руськими сторонами дзвін вічовий гомонів", усім світом гомоніла слава Києва і по всій Русі панували "щастя, гаразд", з якими так контрастувала сучасна йому дійсність.

М. Шашкевич «Споминайте, браття милі»

Особливо характерною для новаторської поезії М. Шашкевича була неповторність його творчої індивідуальності. У його поетичному доробку - історичні вірші , громадянська й інтимна лірика, балади і перші в українській літературі сонети. Перлина його ліричної поезії — "Веснівка", перекладена багатьма іноземними мовами ( також покладена на муз. В. Тиможинського).

Поетичним творам М. Шашкевича притаманні чітко виражені національні мотиви, м'які, ніжні ліричні тони, нескладна символіка, завдяки чому вони стали основою для створення численних музичних творів. М. Шашкевич «Веснівки»

12 лютого 1835 р. в семінарії на урочистостях студент Шашкевич виголошує українською мовою промову та оду «Голос галичан». Цим твором автор бажав

довести духовенству і тодішній інтелігенції загалом, що українську мову можна

вживати й використовувати в усік сферах суспільного життя, а «землякам-

семінаристам» хотів нагадати, що рідну мову пора вводити до культурного

вжитку..."

М. Шашкевич вважав, що душпастир повинен потрапити до сердець вірних, промовляючи до них їхньою мовою. Семінаристи-випускники:Маркіян Шашкевич, Юліан Величковський, Микола Устиянович,подали ректору

С. Теліховському текст майбутньої проповіді польською мовою,але виголосили її в храмах Львова українською. Сталася ця важлива подія у час занепаду рідної мови 14 жовтня 1836 р.

Демонстрація фільму «Богу милії християни!..

У 1837 р. М. Шашкевич закінчує духовну семінарію. Церковна влада направляла непокірного Маркіяна Шашкевича у найглухіші села Галичини - Гумниська, Нестаничі, Новосілки, де він виконував обов'язки священика. Жив убого, проте мужньо долав злидні та хворобу (до слова запрошуємо священника).

У своєму короткому житті, попри всі негаразди, він був щасливим. Одружився з коханою дівчиною Юлією Крушинською (дочкою священика), яка створила справжній сімейний затишок.

М. Шашкевич «Юліє…»

Ця жінка разом з чоловіком витримала всі випробування долі: хворобу Маркіяна, смерть першої дитини, самостійне виховання другого сина Володимира, який також став поетом,несучи у серці батьківські святині тоді, коли інші відступили або схитнулися.

Вірш «Батьку рідний, соколоньку…»

Так, у ті найкращі свої літа він був по-людськи щасливим. Але непомітно підкралася біда - тяжка хвороба (сухоти). Вона хижо, поволі, рік за роком, а потім день за днем, відбирала у нього легені, зір, слух, нарешті - руки.

7 червня 1843 р. Маркіян Шашкевич помер.

Він прожив тільки 32 роки. Який талант був дарований Україні! Але чому ж так рано забраний від неї?

Може, Бог захотів мати біля себе таку гарячу й чесну, таку праведну людську душу?! А може, тому, що дану йому місію він встиг виконати за ті 32 роки?Пробудив народ свій від сну і кволості, порятував мову, прорік велике прийдешнє народові своєму від Сяну до Дону. І ніколи не нарікав, а жив надією на кращу будучність.

Інсценізація «Свічка Надії»

Якби він, отець Маркіян, письменник і громадський діяч, жив у наш час, то сказав би до сучасників наших: ви ж насамперед українці, а вже потім греко-католики чи православні, східні чи західні. Бог же один, і Україна одна.

Чи не завдяки Маркіянові Шашкевичу Галичина тепер є серцевиною українства - мовного, духовного, пісенного. Ось що значить сила духу, віддана в ім`я порятунку нації.

Нині маємо свою державу. Треба, щоб кожен отак, як він, відчув себе відповідальним за долю рідої землі і став до праці щоденної і святої.

Він був і нема. Не зосталось портрета.

Який він - не знатимуть, певне, повік.

Це - доля поета, недоля поета,

Що нам його дав дев`ятнадцятий вік.

А люди приносять то квітку, то колос,

То пісню, то книжку кладуть на поріг.

Які твої очі? А мова? А голос?

Ніхто не розкаже, крім свідків твоїх. (Дівчата кладуть до портрета квіти, колоски, засвічують свічки у трійнику).

Через п'ятдесяту років після смерті останки Шашкевича перенесли з Новосілок до Львова на Личаківський цвинтар. У 1911 р. поблизу Підлисся на оспіваній ним Білій горі на кам'яному постаменті було встановлено 25-метровий монументальний хрест, що символізує терпіння, хресну дорогу поета- пророка і його народу.

Д. Павличко «Прийдіте поклонімося землі»

«Пісня про Маркіяна Шашкевича»(сл.Д. Павличка, муз.Б. Гірського)

Додатки

Підлисся

(сл. М. Шашкевича, муз. Л. Чешерової – Балати)

Шуми, вітре, шуми, буйний,

На ліси, на гори,

Мою журну неси думку

На підлиські двори.

Там спочинеш, моя думко,

В зеленій соснині,

Журбу збудеш, потішишся

У лихій годині.

Там ти скаже дуб старенький

І єдин, і другий,

Як там жив-єм ще маленький

Без журби, без туги.

Там ти скаже та соснина

Й всяка деревина,

Як там грало серце моє,

Світала година.

У садочку соловійчик

Щебетав пісеньки,

Розвивав ми пісеньками

Літа молоденькі.

Там колодязь студененький,

А дуб воду тягне;

Не так щастя, як той води

Моя душа багне.

Підлисецька горо біла!

Як тебе не бачу,

Так ми тяжко, так ми сумно,

Що трохи не плачу.

Веселая сторононько!

До серця-сь припала,

Душа тебе, як милого

Мила забажала.

Там-то любо, там солодко,

Весело і мило!

З миленькою у любощах

Вік би ся прожило!

СИН ЛЮБИМОМУ ОТЦЮ

( М. Шашкевич)

Гадка моя, як буйний весною вітрець,

Зводиться, легким крильцем злітає,

Несесь сторонами в далеч, де отець,

Голубонько сивий, пробуває.

Живе в печалі! Боже, коли б в радості

Вік тихо, весело єму проживати,

В гаразді, здоровлю, в любой солодості

Цвітами щастя життє огортати.

Отче, ох отче! Сли ся мені придало

Дні життя твоєго полином згірчити,

Сли, коли око твоє жалем запало,

Сли-м був нещасне серце закервлити.

Прости ми, отче, прости! Бач, я ся каю,

Жалем серце бідне моє прозябає,

Твої ноженьки сльозами зливаю,

Ах! Прости синові, най не загибає.

В Маркіянові роковини

(К. Малицька)

Він рідне слово пробудив,
Те слово призабуте,
З мужицьких серць добув його,
Зі струн сільської нути.

В погорді було скрізь воно,
І пан ним соромився,
Він на престол возніс його.
Щоб світ йому вклонився.

І кинув слово те в народ,
На лан пустий і сірий,
І плоду ждав з зерен своїх,
Любові повен, віри.

І впало сім`я слів його,
На добру впало ниву,
І серед вихрів, в жар наруг,
Розвинулось щасливо.

І вже не згасне слово те,
Повік буде дзвеніти,
Й пророка пам`ять збережуть
Вкраїни вірні діти.

Слово до чтителей руського язика

( М. Шашкевич)

Дайте руки, юні други,

Серце к серцю най припаде,

Най щезають тяжкі туги,

Ум охота най засяде.

Разом, разом, хто сил має,

Гоніть з Русі мраки тьмаві,

Зависть най нас не спиняє, -

Разом к світлу, други жваві!

ПІСЕНЬКИ І ГРАЧКИ ДІТОЧІЇ

( М. Шашкевич)

Вже сонце красно —

Хвала-бо — встало,

Бачте, як ясно

Світом засяло!

Нічні, сонливі

Мраки розбило;

Боже, ах, Боже,

То твоє діло!

Весело, мило

На світ глядіти,

Добро приспіло:

Радуйтесь, діти!

Гомін лісами,

Піснь дубровами

Щастє розносить,

Сильно голосить,

Весело, мило:

«Боже, ах, Боже,

То твоє діло!»

Зелень розвилась

Геть царинами,

Радість розплилась

Всіма світами:

Весна миленька,

Надія літо,

Осінь повненька,

Бо в стогах жито.

Взимі весело,

Хоть всюда біло.

Боже, ах, Боже,

То твоє діло!

Дуброви, гори

З полонинами,

Долини, звори,

Ріки з струями,

Небо високе

І звізд без числа,

Море глубоке,

Чудів всюда тьма,

Всьо так порядно,

Всюда так ладно.

Всюда щось жиє,

Робить, ділає,

Двигшись, літає,

Ходить і плине,

Радо співає,

Весело, мило:

«Боже, ах, Боже,

То твоє діло!»

Не хочу багатства,

Ані грошей мати,

Ні паном бояром,

Ні царем ся звати;

Лиш добрий най буду

І Богу миленький,

Най люблять мя люди,

Тогда я щастненький.

Отець ся один

Учителя питав:

«Яким би світом

Синок щастя мав?»

Сей му одповів:

«Навчи Бога знати,

Навчи хороше

Читати, писати;

Вмісто імінє

Дай му розум ясний,

Тогда твой синок

Повік буде щасний».

ТУГА ЗА МИЛОЮ

( М. Шашкевич)

Із-за гори, із-за ліса

Вітрець повіває;

Скажи, скажи, тихий вітре,

Як ся мила має?!

Чи здорова, чи весела,

Личко рум’яненьке,

Чи сумує, чи горює,

Чи личко блідненьке?

Бо я тужу, бо я плачу,

Сльозами вмиваюсь,

Веселої годиноньки

Вже не надіваюсь!

Коби мені крильця мати,

Соколом злетіти,

Тяжку тугу із серденька

При милій розбити!

Ой літав би-м, ой літав би-м

Щодень і щоночі,

Щоб ся милій у сивенькі

Надивити очі.

Ой літав би-м, ой літав би-м

Зорями ясними,

Щоб мені ся натішити

Ручками білими.

Ой літав би-м, ой літав би-м

Світом білесеньким,

Щоб мені ся натішити

Личком рум’яненьким.

Ой літав би-м, ой літав би-м

Вечором тихеньким,

Щоб мені ся натішити

Ходочком дрібненьким.

Ой літав би-м, ой літав би-м

Лісами, горами,

Щоб мені ся натішити

Милими словами.

Ах, я бідний, нещасливий,

Да й крилець не маю,

Сохну, чахну в далечині,

Всяк день умираю!

Чом, козаче молоденький

(сл. М. Шашкевича, муз. Л. Чешерової – Балати)

Чом, козаче молоденький,
Рониш слізоньки дрібненькі,
На всхід сонця поглядаєш
І так тяженько вздихаєш?..
Ой я, козак молоденький,
Роню слізоньки дрібненькі,
На Вкраїну поглядаю,
За Вкраїною вздихаю,
Бо там моя родинонька,
Бо там мила дівчинонька.
На Вкраїні буйнесенькій
Мої други милесенькі,—
Як за ними не тужити,
Коли з ними мило жити?
Ах, найліпше при родині
В своїй рідній Україні!
Там-то світить сонце ясно,
Там-то цвітуть цвіти красне,
В степах буйні вітри віють
І травоньки зеленіють,
Небо чисте — все погода
І чистенька в Дніпрі вода;
Чистіша вода в Дунаю,
Як ту, в пустім, скучнім краю.

ДО МИЛОЇ

(сл. М. Шашкевича, муз. Л. Чешерової – Балати)

Повій, вітре-вітросеньку,

Там, де тужить мила,

Нехай несуть там пісеньку

Твої легкі крила.

Повій, вітре, в єй городець,

Де вінці сплітає,

Неси вісті, що молодець

Щире ю кохає.

Ой погладь ю, вітросеньку,

По єй личку білім,

Нехай знає єй серденько,

Що я є ї милим.

Най не плаче, най не тужить,

Вже час ся зближає:

Прийде милий, приголубить

І з нев ся звінчає.

ВІРНА

( М. Шашкевич)

Зашуміла дубровонька, листом зашуміла,

Затужила дівчинонька, серцем затужила.

Тужить нічку, тужить нічку, тужить і день білий,

Бо із війни за три роки не вертає милий.

На могилі, верховині милого спращала,

Біле личко цілувала, слізьми проводжала.

«Не плач, не плач, ластівонько, дасть бог звоювати,

До твоєї соколеньком я прилечу хати.

Не плач, не плач, голубонько, не плач, не журися,

Подай ручку біленькую, додому вернися».

Вдарив коник у копита, задзвонив станлями,

Лишилася сиротонька з журними гадками.

Вдарив коник у копита, на вітр пустив гриву,

За лісами, за горами лишив чорнобриву.

Край дуброви на горбочку сипана могила,

Там дівчина із зорями щодень виходила.

Виходила із зорями, стояла до ночі,

Свої чорні за миленьким видивила очі.

Ой ходила, ой бродила зимами, літами,

Витоптала биту стежку білими ногами.

Споминайте, браття милі

( М. Шашкевич)

Споминайте, браття милі,
Славнії часи старі!..
Ніби Прута бистрі хвилі,
Плили руські лицарі.

Блискали шеломи в сонці,
Червонилися щити, —
Славні Русі оборонці
Йшли на ворога в світи.

Чи на Дон той каламутний,
Чи на Литву, на Ятвяг,
Чи на Краків баламутний,
Вічно скорий до зневаг.

Від копій шляхи стогнали,
Від прапорів нісся шум,
Аж до неба підлітали
Гомони лицарських дум!

Споминайте, браття милі…
Може спомин спосіб дасть
Воскресити в новій силі
Руську славу, руську власть!

ВЕСНІВКА

(сл. М. Шашкевича, муз. В. Матюка )

Цвітка дрібная

Молила неньку,

Весну раненьку:

«Нене рідная!

Вволи ми волю,

Дай мені долю;

Щоб я зацвіла,

Весь луг скрасила,

Щоби я була,

Як сонце, ясна,

Як зоря, красна,

Щоби-м згорнула

Весь світ до себе!»

«Доню, голубко!

Жаль мені тебе,

Гарная любко,

Бо вихор свисне,

Мороз потисне,

Буря загуде, —

Краса змарніє,

Личко зчорніє,

Головоньку склониш,

Листоньки зрониш,

Жаль серцю буде».

До Юлії

( М. Шашкевич)

Чи знаєш, люба, що твій погляд ясний?

То райський кущ, де щастя розцвітає,

І перед ним похмура дума гасне,

Сумне життя мов сонце огріває...

Чи знаєш, що мені твої солодкі губи?

Як спраглому роси малі краплини,

Як для бджоли обійми квітки любі,

Благословення неба — для людини.

Чи знаєш, мила, що серед негоди

В мою понуру душу ти принесла

Якесь блаженство, промінь щастя й згоди,

Від ласк твоїх життя гіркота щезла.

Чи знаєш, Юлю, що твоя поява?

Мов серед ночі промінь сонця виник,

Мов блиск надії, що весь вік чекав я,

Мов після бур солодкий відпочинок.

Батьку рідний, соколоньку

( М. Шашкевич)

Батьку рідний, соколоньку,
Ти руський співаче!
Та чи чуєш, яку ворон
Пісню тобі кряче?
Та чи видиш тії мраки -
Тяжкі чорні хмари,
Що тя вели від колиски
До самої мари…
Хоя раз зведи головоньку,
Хоч раз обізвися,
Щоб від голосу твоєго
Вороги стряслися!
Щоб, почувши твою думку,
Падали ворони,
Чорним трупом застелили
Яри та загони
Щоб ті хмари, чорні хмари
Тяженько сплакнули,
Твої други та негідні,
Щоби схаменулись…
Щоби схаменулись, щоби іздригнулись,
До рідної Неньки назад повернулись,
Щоби занехали матір катувати
Та чуже шкамаття на смерть прибирати.

Прийдіте поклонімося землі
(Дмитро Павличко)

Прийдіте поклонімося землі
З його печаллю-болем на чолі,
З його любов`ю-словом на вустах.
Прийдіте поклонімося землі,
Розспіваній, мов той весняний птах,
З його любов`ю-словом на вустах.
Вона блакитні нап`яла вітрила…
Прийдіте поклонімося землі -
Яка ж бо в неї невмируща сила:
Зростають мечники і ковалі,
І орачі й народні вчителі…
Вона його для світу народила…

Пісня про Маркіяна Шашкевича
(сл. Дмитра Павличка, муз. Б. Гірського)

Явір на зрубі лежить,

Листя чорніє і в`яне…
В серці народному жить
Будеш повік, Маркіяне!
Наче сталева пила,
Душу підтяла зажура.
Завжди твоєю була
Доля народу похмура.
Ти заповів нам любов
До материнського слова.
В сяйві новітніх будов
Встала “Русалка Дністрова”.
Ліс яворовий шумить,
Пісня дзвенить солов`їна,
Будеш, будителю, жить,
Доки живе Україна.